Записки Мандрівниці. Меджибізький замок.

Перші древньоруські укріплення на місці замку були зведені до монгольського нашестя, проте в середині XIII століття вони були знищені за наказом монголів так само, як і на решті території Волині і Поділля. В той час Меджибізька фортеця була цитаделлю, яку захищали земляні вали. Ядро цього форпосту давньоруських часів виявили на глибині 11 метрів у результаті розкопок на замковому подвір’ї. Тоді укріплення займало площу на схилі високого пагорба. Храм на території фортеці існував уже в ті часи.

Над місцем з’єднання Бужка і Бугу з’явилася вежа з брамою, від якої фортечні мури розходилися на північ і захід. Західне прясло, перед яким було викопано глибокий рів, поділяло подвір’я фортеці навпіл. На рогах фортечних мурів стояли круглі вежі, одна з них збереглася дотепер у перебудованому вигляді.

Підступи до брами захищав прямокутний барбакан, розміром у плані 10х8 метрів і 10 метрів заввишки. Його в’їзна брама мала герсу (пристрій для підняття й опускання воріт) ворітниці, про що свідчать щілини завширшки 28 см у кладці одвірків. Якщо б ворог прорвався через першу перешкоду — герсу, внутрішній простір передукріплення боронили б з навколишніх дерев’яних галерей.

Схожу структуру мали Золоті ворота в Києві. Але там вони були прорізані в земляних валах, а в Меджибожі прясла фортечних стін муровані.